Щомісяця – коли буквально не щодня – відходять зі світу цього воїни УПА і Збройного підпілля ОУН, забираючи зі собою реальні відомості про події буремних 40-50-х років ХХ-го століття, якщо з якихось причин доля не сприяла фіксації такої інформації на паперових, магнітних та інших носіях, котрі можуть стати в пригоді і дослідникам, і просто небайдужим-зацікавленим в ознайомленні з деталями цього хронологічного зрізу подій.
У світлі сказаного слід вітати буквально кожну сторінку спогадів ще живих ветеранів визвольної боротьби українського народу, а вже коли хтось із них написав цілу книгу про пережите – то й поготів!
З приємністю довідався зі ЗМІ, що буквально днями вийшла друком книга спогадів Михайла Бохна-«Крутянця», яку він назвав «Ще дещо про українське підпілля на Закерзонні 1944-1947» (Торонто-Львів: 2018.− 360 с.), а роздобувши примірник з великим зацікавленням перечитав.
Скажу відразу, що таке визначення як «Закерзоння» − замість історично усталених Лемківщина-Надсяння-Холмщина-Підляшшя особисто мене дратує як приклад вирішення українських проблем «сильними світу цього» без найменших врахувань прагнень і прав нашого народу. Не всі, можливо, вже й пригадують, коли і як з’явився цей термін, котрий міцно увійшов до історичної літератури, тож варто бодай коротко нагадати: умовну лінію розмежування між щойно посталою Польщею Пілсудського і більшовицькою Московією Лєніна (котрі на той момент перебували у стані війни в намаганнях захопити якомога більше територій УНР-ЗУНР) запропонував міністр закордонних справ Великобританії, лорд Джордж Керзон в грудні 1919-го року. Територія, що знаходилася східніше даної лінії імені британського лорда мало б належати Московії, а все на захід – Польщі. Те, що дана
лінія «розрізала по живому» етнічний масив у переважній більшості українського народу нікого не цікавило. Спочатку – володіючи військовою ініціативою – зупинятися на «лінії Керзона» не бажали більшовики, а згодом (після розгрому армій Тухачевського в околицях Варшави, до чого немало спричинилися війська УНР і котрий у Польщі дотепер називають «цуд над Віслою») – вже поляки.
Здавалося, що «лінія Керзона» кане в Лету разом з її автором (помер в 1925 р.), але сумновідомим «пактом Молотова-Ріббентропа» 23 серпня 1939 р. вона (з невеликими поправками) стала тимчасовою (на якихось 20 з гаком місяців) границею між гітлерівською Німеччиною і сталінським СССР. А у серпні 1945-го ця ж лінія лягла в основу державного кордону між тим таки СССР та комуністичною ПНР. Саме відтоді й утвердилася негласна назва етнічно-українських територій, котрі відійшли до Польщі як «Закерзоння», хоча того терміну ніколи не вживали на офіційному рівні ні в ПНР, ні в СССР…
В горнилі Другої світової національно-свідоме українське населення «Закерзоння» приклало неабияких зусиль, аби – разом з братами на Сході – здобути омріяну незалежність. В структурній одиниці «УПА-Захід» була організована шоста Воєнна Округа «Сян» (ВО-6 «Сян»), котра складалася з трьох Тактичних Відтинків – ТВ-26 «Лемко», ТВ-27 «Бастіон» і ТВ-28 «Данилів». Активний збройний спротив польським каральним загонам, щедро підсилених інструкторами, амуніцією і навіть особовим складом НКВД-МГБ СССР тривав тут аж до одіозної операції «Вісла», розпочатої наприкінці березня 1947-го і яка завершилася тотальною депортацією всього українського населення Лемківщини, Надсяння, Холмщини і Підляшшя, котре проживало тут ще від часів рівноапостольного київського князя Володимира (Х століття).
Про все це й мовиться у книзі Михайла Бохна – підпільника з псевдом «Крутянець». Свою розповідь автор розпочинає з дитячих років у родинному селі Радава (північна окраїна Ярославського повіту), детально описуючи нелегкий селянський побут, навчання в школі, спроби здобути якийсь фах і облаштувати власне життя. Але коли хлопцеві виповнилося 14 років – нагрянула Друга світова – у вересні 1939-го німецько-польська війна, а через короткий час – німецько-радянська. Довелося пройти важкі випробування, побувати у польській
комуністичній в’язниці… Конспективно подальша доля автора склалася наступним чином: «Від березня 1946 р. у збройному підпіллі – помічник районового референта пропаганди району №2 у надрайоні «Батурин» (Ярославська округа ОУН) (1946 – 08.1947). З нелеґальними документами переїхав до Східної Прусії, де була виселена його родина, і переховувався в околиці м. Пасленк (08.1947 – 06.1949). У складі групи 3-х підпільників перейшов до Західної Німеччини (06. – 08.1949). Еміґрував до США, проживав у м. Клівленд, штат Огайо. Згодом здобув університетську освіту і до виходу на пенсію працював у Бібліотеці Конґресу США у Вашінґтоні. Член Об’єднання колишніх вояків УПА США і Канади (ОКВ УПА), організаційний референт ГУ ОКВ УПА, голова товариського суду ГУ ОКВ УПА, Голова ОКВ УПА (08.1986 – 09.1989), член Видавничого Комітету «Літопису УПА» (1973 – 2018). У
1993 р. переїхав до Канади, де на даний час (2018) проживає у м.Торонто, провінція Онтаріо».
Над своєю книгою Михайло Бохно розпочав працювати в поважному віці – коли йому минуло 90. Про кожний етап свого насиченого подіями життя автор пише розлого і докладно, доповнюючи писане фотоілюстраціями, яких у книзі дуже багато. Деякі з них вже публікувалися в інших виданнях, а з багатьма читач ознайомиться вперше. Але все ж, на мою думку, найважливішою частиною цієї публікації є характеристика українського підпілля Ярославщини, Любачівщини і Томашівщини, переважну більшість особового складу яких автор знав особисто. Попри неминучий в таких випадках суб’єктивізм характеристик керівників і низових членів ОУН і УПА, читач довідається багато важливого й цікавого про організацію збройної боротьби і її беззаперечну підтримку цивільним населенням. Нема найменшого сумніву, що якби комуністична польська влада не вдалася до драконівського методу тотальної депортації українців з їхніх віками насиджених земель, то боротьба б тривала так довго, як і в підрадянській Україні і хто-зна які б вона мала наслідки у долі «Закерзоння»…
Нині, на 94-му році життя, пан Михайло Бохно продовжує активно працювати над збором відомостей про своїх бойових побратимів, як і збройну боротьбу УПА загалом. Давайте подякуймо йому за випуск цікавої книги спогадів (яку, до речі, можна замовити безпосередньо в автора, звернувшись на E-mail mbochno@rogers.com ), побажаймо міцного здоров’я, творчої наснаги і довгих-довгих років життя. Героям слава!
Василь ГУМЕНЮК,
старший братчик Львівського крайового Братства ветеранів УПА